Головна сторінкаКарта Києва (Зруйновані пам'ятки)
Собор Успіння Печерської Лаври

Собор Успіння Печерської Лаври

 

Збудована 1078 року, перебудована в 1720-тих роках, зруйнована 3 листопада 1941 року.

Коли Печерський монастир став розвиватися в одинадцятому столітті, на найвищому місці Печерських горбів над Дніпром збудували величний собор Успіння. Просту й аскетично- сувору монастирську будову було викінчено 1078 року. Протягом наступних століть цю головну церкву Печорського монастиря не раз поновлювали та переробляли. В середині сімнадцятого століття до будівлі собору додали бароккові бані і невеличкі педименти, а наприкінці того самого століття гетьмани Іван Самойлович та Іван Мазепа ще перебудували й поширили будову.
22 квітня 1718 року величезна пожежа охопила весь монастир та значно пошкодила й Успенський собор і прилеглі будівлі. Відбудову церкви почали тільки 1721 року. В своєму остаточному вигляді Успенський собор був, можливо, одним з останніх найуспішніших досягнень українського барокко.
В середині перебудованого бароккового собору домінував величезний іконостас, який подарували гетьман Іван Скоропадський і його дружина Анастасія. Він мав п'ять рядів ікон і був зроблений з різьбленого й позолоченого дерева чернігівським майстром- сницарем Григорієм Петровим. Срібні царські врата цього іконостасу у 1752 році виконав майстер Михайло Юревич, а ікони були роботи майстра Якима Глинського.
По закінченні відбудови собору, в 1729 році почали розмальовувати стіни всередині церкви. Роботи з малювання провадила Лаврська малярська майстерня під проводом Стефана Лубенського (Лубенченка), що вчився в Київській Могилянській Академії, а пізніше ще студіював у Польщі та в Італії. Поміж іншими сюжетами цього настінного малювання, була єдина свого роду портретова галерія добродійників цього собору — середньовічних київських князів, архимандритів Лаврського монастиря й гетьманів, включаючи гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепу.
В 1896 році було знято чотири верхні ряди іконостасу; протягом 1883-1901 років, головний портал собору замінено непривабливою і незграбною прибудовою — шкляним ґанком. Одночасно стінопис вісімнадцятого століття на внутрішніх стінах собору було замазано, включно з "портретовою галерією", як ознаки небажаних західніх та католицьких впливів.
Коли на Україні усталилася радянська влада, коштовності Печорського монастиря було конфісковано і на його території влаштовано Музей культів. За ініціятивою Української Академії Наук, що хотіла зберегти цю пам'ятку давнини, Печорську Лавру було реорганізовано і перетворено на Всеукраїнське музейне містечко. У зв'язку з цим радянський уряд України 29 вересня 1926 року оголосив Печерський монастир державним культурно-історичним заповідником. Головний собор УСПІННЯ, описаний вище, було зруйновано під час Другої світової війни.
Німецькі війська зайняли Печерський монастир 20 вересня 1941 року. Територія монастиря—найвища в усьому місті, розташована в центрі давньої цитадепі — була приділена німцями під батареї зенітної артилерії та під вояцькі квартири. Вибухи на Хрещатику почалися 24 вересня. Тоді німці обшукали центр міста і повиймали тонни вибухівки ТНТ з-попід головних громадських будівель. Днів через сорок після перших вибухів на Хрещатику нові вибухи зруйнували будинок Міської Ради (коп. Думи) та будівлю Залі засідань Верховної Ради УРСР. Якщо гітлерівці знали про те, що найдавніша церква Печорського монастиря також підмінована, вони або не могли або не поспішали вийняти з-під неї міни. Отже, Успенський собор, середньовічна будівля одинадцятого століття, був зруйнований вибухом міни 3 листопада 1941 року.
Радянський Союз твердить, що Успенський собор Києво-Печерської Лаври зірвали в повітря фашистські німці. Свідчення очевидців ; документальні докази стосовно осінніх подій 1941 року в Києві подають дещо іншу картину^. Руйнування соборної Успенської церкви виглядає пов'язаним з подібним руйнуванням інших київських будівель, яке здійснили радянські збройні сили, що відступали, та їхні агенти. Беручи до уваги, що радянські загони підклапи міни під такі радянські громадські будівлі, як музей Леніна або будинок Верховноі Ради УРСР, можемо не сумніватися, що вони могли підмінувати головну церкву Печорського монастиря, а спогади колишніх мешканців Києва підтверджують, що більшовики дійсно підмінували цей собор. Разом з ним загинупо багато цінних і рідкісних творів мистецтва.
Свідки цих подій схильні поділити відповідальність за загибель цієї величної будівлі однаковою мірою між більшовиками і нацистами-німцями.
Недавно опубліковане повідомлення німецької розвідки від листопада 1941 року подає додаткову інформацію:
"Президент [Словакії] Тісо відвідав Київ 3 листопада 1941 року і заіхав до Лаврського монастиря. Він прибув зі своїм почотом до монастиря коло 11:40 і відбув з монастирської площі коло 12:30. За кілька хвилин перед 14:30 всередині собору стався невеликий вибух. Один із поліційних вартових помітив три постаті, що втікали. Їх застрелено. Кілька хвилин по тому стався грандіозний вибух, який зруйнував усю будівлю собору. Вибухова речовина, ймовірно, мусіла бути закладена на місце заздалегідь. Детонація не сталася раніше тільки завдяки досконалому оточенню кордоном і дбайливій охороні всієї будівлі. Очевидячки, цей акт треба розглядати як замах на життя президента Тісо. Трьох імовірних злочинців неможливо було ідентифікувати,"бо у них не було ніяких паперів".
Історія руїн соборної церкви Успіння в перші роки по Другій світовій війні різко відрізняється від того, що сталося зі зруйнованими війною пам'ятниками сусідніх Польщі, Угорщини або Росії. Цеглини її не зібралм шанобливо і не склали для збереження, її не відбудували. В 1947 році археологічна експедиція, очолювана В. А. Богусевичем, розібрала румовище з південного боку зруйнованої будівлі, головно з метою врятувати збірку стародавніх тканин, яка була в ризниці. Більшу частину будівельного вантажу вивезли геть, поки почалися археологічні дослідження історичної будівлі. Щойно влітку 1952 року київські археологи знайшли час, щоб почати роботу плянового розбирання румовища, ретельних архітектурно-археологічних досліджень і для збереження тої частини будівлі, що залишилася.

попередня пам'ятка наступна пам'ятка
Дизайн: , 1997-2006 © "The Lost Architecture of Kiev" by Titus D. Hewryk